Пройдуть століття, а МИ будем жити

у маминих святкових рушниках.

Червоним маком у спекотнім літі,

пахучим ябком на старих гілках.

Хрестом багряним в серці вишиванки,

блакитним небом в золотих житàх.

Ми будем ще. У співі колисанки.

В коралях і в заквітчаних хусткàх.

Ми будем жити, днів не рахувати.

У писанках, що знає цілий світ.

У квітах "петриківських". У строкатих

мискàх і глечиках минувших літ.

У чорнобривцях, сіяних край тину,

в пахучих пасках і в короваЯх.

У стиглих гронах пишної калини,

В трипільських знаках. І у журавлях.

Пройдуть століття, а ми будем жити

у маминих святкових рушниках.

Нас не здолати. Нас усіх не вбити.

Ми маєм те, чого нема в рабах...

11.04.2022

Людмила Галінська